Жалем оповита українська земля, щодня втрачає дітей і гірко їх оплакує.
Героєві, молодшому сержантові Назарові Ярославовичу Гузю у жовтні мало б виповнитися 30.
На колінах у скорботі сільчани, друзі, вся громада зустрічають його тіло, котре побратими везуть аж зі Сходу, везуть самі, не довіривши нікому свого Назара, свого командира.
Його біографія чиста і проста, як юна душа, що любила людей і понад усе Україну, і коротка, як спалах молодої зірки.
Народився в с. Піски, навчався у Лешнівській школі, столяр-будівельник із золотими руками.
У 18 став до лав ЗСУ, юнака радо прийняли у 80 Львівсько-десантній бригаді.
Відтак був контракт на 2 роки і молодий красень-десантник з двох років служби понад рік захищав Україну в гарячих точках. А 24 лютого Назар зібрав речі і просто поїхав до своїх, у рідну бригаду, де був командиром десантно-штурмового відділення.
Перестало битися молоде серце 11 липня біля населеного пункту Богородичне Краматорського району на Донеччині через артилерійський обстріл, бо ворог не у двобої, як личить відважним, а як підлий боягуз забирає життя українців.
Не розрадити і не втішити убитих горем батьків, гірко оплакують три брати свого ще такого молодого брата. Слова поминальної служби, останнє прощання, молитва кожного, хто прийшов провести Назара у вічність, і море болю навколо, в якому народжується вічна слава Герою.